де Р – теперішня вартість майбутнього доходу (чистого прибутку на акцію);
r – очікуваний (середній за період) майбутній чистий прибуток на акцію;
S – норма капіталізації або норма ризику.
Вкладення в цінні папери, якими управляють як одним цілим, розглядаються в якості портфеля цінних паперів. Структура портфеля відображає визначене поєднання інтересів інвесторів, а також консолідує в тій чи іншій мірі ризики за деякими цінними паперами. Це дозволяє розглядати портфель як цілісний об’єкт управління, що в свою чергу передбачає наступне:
· визначення задач, які стоять перед портфелем в цілому;
· розробку і реалізацію стратегії і тактики вирішення цих задач.
Тип портфеля – це його узагальнена характеристика з позицій задач, які стоять перед ним, чи видів паперів, які входять в портфель. До цінних паперів, які є об’єктом портфельного інвестування, відносяться: 
· акції АТ;
· державні боргові зобов’язання (облігації, розміщені серед юридичних осіб, облігації місцевих органів влади);
· дохідні цінні папери;
· комерційні папери;
· депозитні сертифікати банків, чеки, ощадні сертифікати банків тощо. Розрізняють декілька типів портфелів:
· портфель зростання, що орієнтований на акції, а курсова вартістть швидко зростає. Мета – приріст капіталу інвесторів. Ось чому власникам портфеля дивіденди можуть виплачуватись в невеликому розмірі чи зовсім не виплачуватись;
· портфель доходу, метою якого є отримання високих поточних доходів. Відношення стабільно виплачуваного відсотка та курсової вартості цінних паперів, які входять в цей портфель, вище ринкового. Відповідно їх курсова вартість зростає повільніше;
· портфель ризикового капіталу – портфель, що складається переважно з цінних паперів молодих компаній агресивного типу, які обрали стратегію швидкого розширення;
· збалансований портфель, що складається частково із цінних з швидко-зростаючим курсом, частково з високодохідних цінних паперів. В цьому портфелі можуть знаходитися і високоризикові цінні папери, мета – приріст капіталу і отримання високого доходу, відповідно до чого і загальні ризику будуть збалансованими. Такий тип портфеля частіше обирають інвестиційні фонди, оскільки він точно відповідає меті їх діяльності;
· спеціалізований портфель, за яким цінні папери об’єднані не за загальним цільовим, а за більш особистими критеріями (вид ризики, вид цінних паперів, галузева чи регіональна належність), наприклад:
1) портфель стабільного капіталу і доходу (однорідні портфелі, коротко– і середньострокових депозитних сертифікатів);
2) портфель короткострокових фондів (такий портфель характерний для взаємних фондів грошового ринку);
3) портфель середньо– та довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформований, як правило, з облігацій);
4) регіональний чи галузевий портфель;
5) портфель іноземних цінних паперів;
Тип портфеля не є чимось постійним, він змінюється в залежності від стану ринку і відповідних змін цілей інвесторів.
З урахуванням української специфіки система цілей портфеля може бути представлена наступним чином:
· збереження і приріст капіталу;
· придбання цінних паперів, які за умовами обігу можуть замінювати готівку; 
· доступ через придбання цінних паперів до дефіцитних продуктів і послуг, майнових і немайнових прав;
· розширення сфери впливу і перерозподілу власності, створення холдінгових та ланцюгових структур;
· спекулятивна гра на коливаннях курсів;
· дохідні цілі (зондування ринку, страхування від надмірних ризиків і 
т. ін.).
Для кваліфікованого управління портфелем необхідно керуватися відповідною портфельною стратегією, яка визначається:
· типом і цілями портфеля;
· станом ринку, його активністю, динамікою відсоткової ставки та курсовою вартістю цінних паперів;
· діючими законодавчими пільгами та обмеженнями;
· загальноекономічним станом (у тому числі такими факторами як фази економічних циклів, рівень інфляції);
· необхідністю підтримувати рівень ліквідності та мінімізацію ризиків; 
· типом стратегії (коротко–, середньо– та довгостроковість).
Одним з основних способів зменшення ризику портфельних інвестицій є диверсифікація портфеля – таке комбінування його елементів, при якому досягається мінімізація ризику при збереженні можливого доходу.
Диверсифікація заснована на розбіжностях в коливаннях доходів та цін на об’єкти інвестування. Очікувана норма доходу з портфеля інвестицій представляє собою середньозважену величину по кожній окремій групі інвестицій, які входять в цей портфель. Ця величина, яку визначають символом Кр, розраховується наступним чином: 

де Кр – очікувана норма доходу по всіх групах інвестицій;
хі – частка всієї групи, інвестована в капітал;
Кі – очікувана норма доходу за капіталом; 
n – номер капіталу в інвестиційному портфелі.
Ризик для портфеля інвестицій вимірюється середнім квадратичним відхиленням розподілу доходів. Ця величина розраховується за наступною формулою:

де Крі – дохід за портфелем інвестицій при і–тому стані економіки;
Кр – очікувана норма доходу за портфелем інвестицій;
Рі – ймовірність настання і–того стану економіки.
Для формування диверсифікованого портфеля слід враховувати коефіцієнт кореляції між складовими його цінних паперів. При підборі цінних паперів таким чином, щоб їх доходність коливалась в протифазі (Ккор = –1) теоретично можливо сформувати портфель з нульовим ризиком. 

Література
1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.% Ника-центр, Эльга, 2001. – 592 с.
2. Фінанси підприємств. Підручник / за ред А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1999, 2000.
3. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник: Курс лекцій/ за ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖГГІ 2001. – 432 с.
4. Финансовый менеджмент (конспект лекций). – М.: «Издательство Приор», 2002. – 144 с.
5. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 312 с.
6. Савчук В. Фінансовий менеджмент підприємств. Київ – 2002 р.
7. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 602 с.
8. Брігкем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К., 1997. – 867 с.